ja_mageia

В.Г.Осташко, Г.О.Слабкий, М.В.Голубчиков, О.С.Коваленко

Вступ. Розвиток телемедичних технологій передбачає створення нормативно-правової бази для їх впровадження, розробки відповідних документів, що регламентують функціонування телемедичних мереж, надання телемедичних послуг, проведення дистанційного навчання, фінансового забезпечення тощо. Світовий досвід впровадження телемедицини свідчить, що вірно побудована організаційна структура телемедичних мереж може давати високий ефект при наданні медичних послуг населенню у віддалених районах країни, при виникненні надзвичайних ситуацій.

Основні результати. Першим завданням при розвитку телемедицини є створення телемедичної мережі. Телемедична мережа (ТММ) – це ієрархічно організована в межах певної території (району, області, країни) система телемедичних центрів, пунктів і кабінетів, які оснащені спеціалізованими програмно-апаратними засобами та підготовленими кадрами, що дозволяє надавати телемедичні послуги за допомогою різного типу каналів зв’язку[1]

Завдання, що вирішує ТММ:

надання допомоги лікарям, що працюють у віддалених районах країни;

прискорення та спрощення розповсюдження управлінських і методичних документів в галузі;

проведення віддалених навчальних та консультаційних сесій з медичними працівниками;
ТММ може об’єднувати всі типи установ охорони здоров’я – від районної лікарні до обласних управлінь та МОЗ України.

ТММ повинна відповідати вимогам до систем, що здійснюють телемедичні послуги:

забезпечувати доступ до всіх сервісів цілодобово;

ефективно захищати персоніфіковану інформацію та забезпечувати ідентифікацію користувачів ТММ.

забезпечувати необхідне географічне та функціональне розширення ТММ;

надавати необхідний та достатній набір функцій для вирішення завдань діагностики, лікування і реабілітації пацієнтів, навчання та підвищення кваліфікації медичних працівників, а також збір та розповсюдження управлінської інформації;

реалізувати принцип єдиного медичного інформаційного простору для всіх учасників мережі;

базуватися на інформаційній інфраструктурі медичних установ та закладів, що входять до ТММ з використанням медичних інформаційних систем.
Виходячи з цього, можна визначити актуальні напрямки організаційних заходів, що повинні супроводжувати процес створення телемедичної мережі України. До них відносяться:

розробка та затвердження нормативно-правової бази телемедицини;

розробка та затвердження облікових та звітних форм, що стосуються телемедицини, а також їх електронних еквівалентів на основі сучасних інформаційних стандартів;

визначення технічного оснащення та інформаційно-програмного забезпечення, починаючи з рівня користувача (ЛПЗ) і закінчуючи рівнем регіонального центру телемедицини, створення умов запровадження стандартів передачі та зберігання медичної інформації;

розробка стандартів надання телемедичних послуг;

визначення українських та закордонних партнерів ТММ України;

визначення джерел фінансування телемедицини.
Зупинимось на кожному з них. Перш за все, розглянемо розробку та затвердження нормативно-правової бази телемедицини. Вона складається з кількох рівнів правових документів та кількох блоків, що повинні регламентувати діяльність телемедицини в Україні:

показання до проведення телемедичних консультацій та «телемедичної допомоги» населенню;

добровільна інформована згода пацієнта (чи його родича або особи, що виступає від імені пацієнта) про використання його особистих медичних даних при проведенні телемедичної консультації;

відповідальність консультанта за зроблений висновок при умові надання йому всього комплексу необхідної інформації про стан пацієнта та вірному виконанні лікарем отриманих при телемедичній консультації рекомендацій;

аутентичність медичних документів, що обговорюються (процедура підтвердження однакової якості наданих / отриманих матеріалів);

авторизація материалів, отриманих при використанні телемедичних консультацій;

конфіденціальність телеконсультації та наступний захист персональних даних пацієнтів;

протоколізація (документування) телемедичної консультації і наступне архівування даних телеконсультації;

аутентифікація консультанта та його підпису;

технічне забезпечення своєчасного проведення телемедичної консультації; відповідальність за достовірність інформації, що оприлюднюється на Web-серверах;

забезпечення авторських та майнових прав на матеріали, що використовуються в процесі телеконсультації;

надання платних телемедичних послуг [2].
Таким чином, першочерговими для запровадження телемедичних технологій є правові акти (насамперед, закон) про телемедицину, де регламентуються основні положення щодо телемедицини з урахуванням прав пацієнта та лікаря (в умовах відсутності законів про права пацієнта, медичну організацію тощо).

Нормативні акти (постанови Кабінету міністрів, накази МОЗ України) повинні регламентувати практичну реалізацію закону про телемедицину. Сюди входять постанови та накази про телемедичну мережу, регламент її функціонування, накази про затвердження обліково-звітної документації щодо телемедичних консультацій, визначення показників діяльності телемедичних закладів різних рівнів.

Другим важливим напрямком впровадження телемедицини є розробка обліково-звітної документації. Список проектів таких документів був наведений нами у [3].

Особливу увагу при розробці документації для проведення телемедичних консультацій необхідно приділити їх електронним формам. Сьогодні створенню електронних медичних документів (EHR) присвячено багато досліджень у різних країнах світу. Створені сотні варіантів таких документів. Однак, міжнародна спільнота регламентує створення таких документів на основі певних інформаційних стандартів. Насамперед, це стосується стандартів передачі, зберігання, архівації медичних даних та представлення електронних медичних документів. До них відносяться такі стандарти, як Health Level 7, який направлений на стандартизацію форматів передачі медичних даних між медичними установами, open EHR, який регламентує спосіб створення електронних медичних записів, DICOM, який регламентує формати зберігання та передачі медичних зображень та низка стандартів Міжнародної організації з стандартизації (ISO), що регламентують формати електронних медичних карток тощо. При розробці інформаційного забезпечення також необхідно застосовувати низку класифікаторів та довідників, які повинні бути відомчими стандартами галузі охорони здоров’я. До них відносяться такий класифікатор, як МКХ-10, класифікатор медичних послуг, хірургічних операцій та процедур тощо.

Health Level 7 – стандарт передачі медичних для обміну інформаційними повідомленнями прикладного рівня між інформаційними системами в охороні здоров’я. Обмін інформацією (версія 2) здійснюється зазвичай між інформаційними системами в одній лікарні, між лікарнями та клінічними лабораторіями, що знаходяться за межами лікарень. Сьогодні цей стандарт має вже версію 3, яка задає архітектуру електронного медичного документу та його передачу. Застосовується у США, Австралії, більшості країн Європи.

Стандарт CEN\ISO 13606, іншими словами open EHR, пропонує стандартизувати спосіб створення електронних медичних документів на основі так званих архітипів та шаблонів. Сьогодні він тільки починає застосовуватися у таких країнах, як Австралія, Великобританія, Швеція.

Для передачі та зберігання медичних зображень на цей час дуже широко застосовується стандарт DICOM, на основі якого здійснюється передача медичних зображень з цифрових діагностичних приладів (рентгенівський апарат, УЗД-сканер, КТ, МРТ тощо). Сьогодні на основі цього стандарту працюють більшість інформаційних систем типу PACS (Picture Archiving and Communication System), які функціонують практично у кожному медичному закладі розвинутих країн, де впровадженні телемедичні системи [4-8].

Програмно-апаратна платформа телемедичних закладів повинна формуватися на основі типових автоматизованих робочих місць (АРМ ТМ) лікарів-спеціалістів, керівників центрів, інших працівників з використанням каналів не менше, ніж 512 Кбіт/с.

АРМ ТМ повинні включати наступні інформаційно-програмні засоби:

Електронна картка хворого для дистанційного консультування;

Електронна книга обліку телемедичих консультацій;

Спеціалізоване програмне забезпечення для проведення телемедичних консультацій;

Інформаційна система для архівування та зберігання медичної інформації та зображень (PACS);

Модуль з’єднання лікувально-діагностичного обладнання з робочою станцією користувача.
В телемедичній мережі зберігання та обробку даних необхідно розділити на три основних модуля:

- медичний сервер (МС) — відповідає за накопичення та зберігання всієї медичної інформації;

- робоча станція (PC) — відповідає за обробку та діагностику накопичених на МС зображень;

- віддалена робоча станція (ВРС) — відповідає за обробку та діагностику накопичених на МС медичних зображень в закладах, що знаходяться поза межами телемедичного центру.

Ці три основних модулі повинні бути інтегрованими за допомогою DICOM-протоколу з існуючими пристроями цифрового введення зображень, системами контролю якості та іншим цифровим обладнанням.

Таким чином, створення телемедичної мережі в Україні є необхідним та реальним проектом. Для її створення необхідна розробка, наявність та комбінація наступних компонентів: